ДНЗ "Здолбунівське ВПУЗТ" оголошує додатковий набір учнів на навчання до 1 жовтня 2017р.!

“Виховна діяльність майстра виробничого навчання”

24 вересня 2015 - Адміністратор

Вступ

   Майстру виробничого навчання належить найбільша роль в підготовці молодого поповнення робітничого класу країни. Його завдання – дати майбутнім робітникам знання, навики і вміння сформувати їх погляди і виховати в дусі потреб теперішнього часу. Успіхи роботи майстра в/н багато в чому залежить від рівня його педагогічної підготовки та професійної майстерності. Важливою формою підвищення кваліфікації майстра в/н повинно стати самостійне вивчення питань з педагогіки, психології, методики виробничого навчання та виховання.
   Майстер призначений не тільки навчати майбутніх робітників конкретній професії, але і управляти процесом формування особистості кожного з них.
  Хороший майстер, психологія, якого пов’язана з його професією, старається передати знання своїм учням. В цьому – суть професійного виховання молоді. Тільки високо кваліфікований у своїй області знань майстер, знавець своєї справи, допоможе учням оволодіти цією справою.
  Професійне навчання організовується, як процес передачі та придбання. Виявлення та засвоєння учнями системи цінних орієнтирів, закладених у професіоналізмі майстра виробничого навчання.


Загальні питання організації виробничого навчання


  На сучасному етапі розвитку нашої країни основні вимоги, які пред’являються майстру в/н – це відмінне знання своєї справи. Учні ніколи не продають майстру його не кваліфікованості і технічної неграмотності.
  А.С. Макаренко справедливо відмічав, що учні пробачать своїм наставникам і суворість, і високу вимогливість, але ніколи не пробачать поганого знання своєї справи. Зрозуміло, що майстер не може мати запас знань на всі випадки життя – їх теж потрібно весь час поповнювати. Задоволення і самозаспокоєння перетворюють його в ремісника. Учні втрачають віру в такого майстра. Головна вимога педагогічної майстерності – вміння майстра навчити інших тому, що він знає і може робити сам.
  Урок виробничого навчання — організаційна форма, яка забезпечує розв'язання єдиного дидактичного завдання всією групою учнів в однакових навчально-виробничих умовах (навчально-виробничих майстернях, навчально-виробничих цехах, навчальному господарстві та інші).
  У професійній педагогіці обгрунтовано такі вимоги-характеристики уроку як форми організації процесу виробничого навчання:
1. Чіткість цілей і завдань. Кожний урок має чітко цільову настанову і для майстра, і для учнів, Яка визначає, що нового додається до практичних знань і умінь учнів, з чим вони будуть лише ознайомлені, що буде відпрацьовано грунтовно.
2. Визначеність (відносна завершеність) змісту). Цю вимогу розглядають з двох боків.
По-перше, зміст уроків визначає певний завершений ступінь у розв'язанні загального комплексу навчально-виховних завдвнь виробничого навчання і відповідно у вивченні матеріалу певної теми. По-друге, одночасно завершеність змісту уроку має відносний характер, бо кожний урок є невід'ємною ланкою в системі уроків з певної теми, спирається на попередню підготовку учнів і враховує дальшу перспективу навчання.
3. Керівна роль майстра виробничого навчання. Майстер визначає зміст і організацію уроку, формує в учнів первісну орієнтовану основу їхніх дій, керує ними в процесі виконання вправ і самостійної роботи, приймає і оцінює виконання навчально-виробничих завдань.
4. Постійність і однорідність складу учнів. Це дає змогу орієнтуватися на загальний рівень групи, визначати загальні підходи до побудови навчального процесу і забезпечувати фронтальне просування всіх учнів групи в оволодінні професією.
5. Обмеженість і визначеність у часі. Ця вимога пов'язана з розумінням уроку як частини завдань, що має певний завершений характер.
6. Регулярність проведення занять забезпечує планомірність оволодіння професією.
7. Організаційна чіткість передбачає: своєчасну і якісну підготовку навчально-матеріальної бази; своєчасний і організований початок і завершення робочого дня; оперативне розв'язання майстром усіх організаційно-виробничих питань; дотримання протягом усього робочого дня трудової дисципліни; старанність і активність учнів; чіткість дій майстра і вихованців.
  Уроки виробничого навчання розрізняють за змістом, місцем у навчальному процесі, цілями і завданнями.
 У загальній дидактиці уроки як форму організації навчального процесу здебільного поділяють на типи відповідно до провідної дидактичної мети: уроки засвоєння нових знань, уроки закріплення і вдосконалення знань і умінь; повторювально-узагальнюючі уроки та інші.
  Аналогічно уроки виробничого навчання можна класифікувати так: уроки формування початкових умінь; уроки формування навичок; уроки формування складних умінь. Проте така класифікація не відображає реальних умов виробничого навчання, бо в уроці виробничого навчання важко віділити переважальну мету, адже формування вмінь і навичок на кожному уроці здійснюється в комплексі, поступово. До того ж типізація уроків за провідною дидактичною метою не завжди узгоджується з періодом навчання, а це дуже важливо для виробничого навчання.
  Уроки виробничого навчання класифікують за їхнім типовим змістом, що не виключає виділення в них провідних дидактичних цілей і знань. У відповідній класифікації вичленовують тип уроку, характеристику змісту, особливості організації та методики проведення.
  У сучасній педагогічній практиці найбільш розповсюджена класифікація уроків згідно з визначенням основної дидактичної мети, що вирішується на тому чи іншому уроці.
  Тип уроку визначається основною дидактичною метою. Вид уроку – це засіб його реалізації (або вказує на методику йог проведення).
За формою проведення можна окремо виділити такі групи нетрадиційних уроків:
-    уроки у вигляді змагань та ігор (конкурси, турніри, ділові ігри, вікторини тощо);
-    уроки у вигляді публічного спілкування;
-    уроки, що опираються на фантазію;
-    уроки, комбіновані з іншими організаційними формами навчання (урок-консультація, урок-практикум тощо);
-    уроки, основані на імітації діяльності проведення громадсько-культурних заходів;
-  уроки, основані на нетрадиційній (інноваційній) діяльності учнів (уроки-взаємонавчання, уроки співпраці, уроки самоуправління тощо);
-    інтегровані, бінарні уроки.
  Урок формування первинних умінь   
  Сприйняття і первинне усвідомлення нової навчальної інформації; показ нових трудових прийомів і операцій трудової діяльності; формування первинних умінь правильного виконання окремих прийомів з дотриманням правил безпеки:   
-    інструктаж;
-    екскурсія;
-    кіно;
-    вправа;
-    тренаж
  Урок формування складних умінь   
  Закріплення і розвинення умінь виконання окремих прийомів і операцій трудової діяльності з дотриманням якості в роботі; формування умінь і навичок по об'єднанню декілької простих операцій в одну складну при раціональному використанні урочного часу:  
-    лабораторно-практичні заняття;
-    вправи;
-    імітаційний тренаж;
-    самостійна робота
  Урок вдосконалення вмінь та формування навичок   
  Удосконалення та систематизація умінь при виконанні складних робіт, формування навичок при вирішенні складних виробничих завдань:   
-    аналіз конкретних ситуацій;
-    конкурс;
-    виконання індивідуальних робіт;
-    дослідження
  Урок комплексного застосування    
  Розвинення критичності, аналітичності, логічності мислення, самостійності та творчості учнів при виконанні НВР; комплексне застосування набутих знань, умінь, навичок :  
-    ділова гра;
-    аналіз конкретних ситуацій;
-    виконання індивідуальних робіт;
-    ігрове проектування
  Контрольно-перевірочний урок   
  Виявлення глибини знань, перевірка і оцінка умінь і навичок виконання окремих операцій та складних і комплексних робіт; виявлення недоліків в знаннях, уміннях, навичках та їх причин; отримання даних для атестації учнів:   
-    залік;
-    тестування;
-    контрольно-перевірочна робота;
-    імітаційні вправи;
-    конкурс;
-    гра
Готуючись до уроку, майстер в/н повинен:
-    проаналізувати підсумки попередніх занять з метою виявлення причин недоліків та внесення змін і доповнень у наступний урок;
-    визначити основну дидактичну мету уроку;
-    визначити тип, вид, структуру уроку та час, відведений для проведення кожного його елементу;
-    скласти план уроку;
-    підготувати науково-технічну та методичну літературу, а також матеріали з передового досвіду за темою уроку;
-    намітити практичні та навчально-виробничі роботи, вправи, завдання для самостійної роботи учнів під час закріплення нового навчального матеріалу;
-    підготувати дидактичне і матеріально-технічне забезпечення уроку;
-    визначити між предметні (внутрішньо предметні) зв’язки та прийоми їх реалізації на уроці;
-    визначити типові помилки, яких допускаються учні під час вправ, намітити засоби їх попередження або виправлення;
-    підготуватися до показу на уроці наочних засобів, експериментів, нових операцій і прийомів трудової діяльності.
  Майстер, як керівник групи, повинен мати неабиякі організаторські здібності, вміти налагодити ділові контакти з учнями і працівниками ліцею. Для того, щоб добре організувати процес навчання, йому необхідно правильно планувати свою роботу, відпрацювати свій стиль навчання і виховання так, щоб добитися найвищої ефективності навчально-виховного процесу.
  Висока вимогливість до себе і учнів повинна стати основою взаємовідношення майстра з колективом. Авторитет майстра є залогом його успішної діяльності і тому дає право на керівництво, признане учнями. Становлення особистості майстра зумовлене багатьма об’єктивними та суб’єктивними факторами. Про високий авторитет майстра свідчить прагнення учнів бути в усьому подібними на нього.
  Педагогічний такт майстра визначає манера спілкування з учнями, вміння при необхідності виносити суворе покарання, не принижуючи учня, витримка, терпіння, простота у спілкуванні, відвертість та почуття міри.
  Справедлива вимогливість повинна відповідати добродушному відношенню до учнів. Майстер – це їх головний наставник.
  Робота майстра в/н в початковий період має дуже важливе значення. Це зумовлене тим, що саме від організації і змісту роботи майстра в цей період залежить вся наступна його діяльність з навчання та виховання учнів.
  Початковий період навчання ділиться на вхідний і підготовчий періоди. Перші заняття з виробництва на підприємствах вказують на певні труднощі, як у майстра так і у учня. Адаптація до нових умов істотно впливає на якість проведення навчальних занять.
  Спостереження свідчать про те, що чим краще згуртований колектив. Тим швидше проходить адаптація учнів. Закінчення початкового періоду навчання, як правило показую, що колектив групи сформовано і адаптація пройшла успішно.
  Основне завдання на початковому етапі – навчити учнів правильно виконувати трудові прийоми, на основі яких в майбутньому сформувати уміння та познайомити з основними принципами найбільш ефективного виконання робіт.
  Навчання учнів на навчальному етапі підрозділяють на дві стадії: основну і спеціальну.

 На основній стадії професійної підготовки закладається фундамент знань та умінь. Наскільки сильним він буде, залежить успіх подальшого навчання. Ця стадія починається з ознайомлення учнів з обладнанням, інструментами і трудовими процесами. Учні набувають знання, навики та вміння, необхідні і характерні для даної професії. Крім цього, учні набувають також знання та вміння необхідні для подальшого оволодіння вибраною спеціальністю. В основу навчання закладена система послідовно складніших вправ, які допомагають учням оволодіти професією.
  Поступово в процесі навчання всі виробничі процеси постають перед учнями не ізольованими, а взаємопов’язаними. Учні по новому починають оперувати набутими знаннями і вміннями, що дає їм можливість творчо підходити до праці. Майстер на початковому періоді навчання опирається на той досвід учнів, який вони засвоїли в процесі роботи. Його роль в тому, щоб допомагати учням розширити та збагатити досвід роботи.
  Практика показує, що вже на цьому ступені навчання учнів необхідно ознайомити з організаційно-технічними основами сучасного виробництва, основними трудовими прийомами та операціями загально-професійного характеру, призначенням продукції, що виготовляється технічними умовами та технологічними процесами, виробничо-технологічною документацією, основами технологічного формування і аналізом результаті праці.
  Спеціальна стадія початкового періоду навчання пропонує оволодіння виробничими навиками необхідними для виконання роботи у відповідному темпі з додержанням технічних прийомів організації праці. На початковій стадії навчання можуть формуватися неправильні навики. Тому необхідно, щоб будь-яка робота виконувалась учнями свідомо, щоб прийоми і операції розглядались не ізольовано одна від одного, а взаємопов’язано.
  Навики формуються шляхом багаторазового повторення вправ. Тому на початковій стадії вправи є основним методом навчання учня.
  Закінчуючи початковий період навчання, учні вже познайомились з організацією робочого місця, інструментами, обладнанням, можуть виконувати технологічні процеси в строгій послідовності, додержуючись технічних умов, а також одержані навики в колективі.
На початковій стадії роботи з групою майстер виступає, як єдиноначальник, висуває свої вимоги, пропонує свої плани. Поступово він «завойовує» спочатку невеликий актив, а потім більшість учнів, і як тільки більша частина учнів стає його однодумцями, він знімає з себе повноваження єдиноначальника.
  Колектив групи висуває свої органи самоврядування, тепер навчання і виховання ведеться уже спільно з активом групи.
  В умовах ліцеїв трудова діяльність учнів, як засіб естетичного виховання набуває особливого значення, оскільки одна з основних завдань естетичного виховання майбутніх робітників – розвиток морально-естетичних стимулів до праці.


Особливості виховної роботи в навчальній групі


  Визначаючи зміст і форми організації виховної діяльності у професійних закладах різного типу, потрібно враховувати пріоритетні напрями:
  формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
  забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;
  формування мовної культури, оволодіння українською мовою;
  прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій всіх народів, що населяють Україну;
  виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;
  утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності;
  формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
  забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
  виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
  формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
  забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості осорбистості;
  формування екологічної культури людини, гармонії її стосунків з природою;
  розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;
  формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
  Як відомо, провідна роль у навчанні й вихованні учнів ПТНЗ належить майстрові виробничого навчання. Саме вони, поєднують у собі функції викладача, вихователя і наставника, вирішують основні завдання підготовки робітників, формують у своїх учнів знання та навички з обраної професії. А також впливають на них особистою поведінкою, способом життя, своїми моральними якостями.
  Культуру поведінки, професійну майстерність, учні сприймають, як своєрідний еталон. Високоякісна, чітка і довершена робота майстра виробничого навчання, звичайно, захоплює учнів, пробуджує в них інтерес та бажання оволодіти навичками професії. Саме професійна досконалість майстра виробничого навчання стає тим вирішальним фактором, на якому ґрунтується ставлення учнів не лише до обраної професії, а й до праці загалом. Початковий стан формування професійної майстерності збігається з періодом навчання майбутнього спеціаліста. Успішним керуванням виховання майбутніх робітників передбачає поєднання зовнішніх і внутрішніх стимулів.
  Зовнішні стимули – це вимоги, які виходять від майстра виробничого навчання і спонукають учнів до нових дій.
  Внутрішній стимул - виходять від самих учнів, вони містять, зокрема, реакцію вихованців на поради і вказівки майстра в/н, коли зовнішні вимоги приймаються учнем і стають його внутрішніми вимогами до себе, тоді застосовані майстром в/н засоби і методи виховання стають ефективніші.
 Важливою умовою ефективності виховних зусиль є особистий приклад, глибоке знання справи, сувора вимогливість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактовність. Виховний процес у навчальній групі потрібно, грамотно, щоб усі учні бажали наслідувати норми та правила поведінки старших, виявили непримиреність до негативних вчинків інших.
  Отже, виховна робота з учнівською групою потребує системи відповідних, усебічно обґрунтованих і правильно організованих заходів.
  Проводячи виховну роботу з учнями, майстер в/н повинен виявити ініціативу у виборі теми самими учнями, якщо вони готові, якщо ні то проводити додаткову роботу, вивчаючи їхні інтереси. У проведенні позаурочних заходів майстер в/н повинен створити атмосферу невимушеного спілкування, емоційно-ділового сприйняття, учнями актуальних проблем.
  Однією з найважливіших форм взаємодії майстра в/н є індивідуальна бесіда. На індивідуальну бесіду батьків можна запросити за власною ініціативою, вивчивши результат навчання учнів. Під час підготовки до бесіди потрібно визначити низку питань, відповіді на які допоможуть планувати організацію виховної роботи з учнем і групою у цілому. Потрібно надати можливість батькам розповісти про ті проблеми, з якими вони хотіли б познайомити в неформальній обстановці.
  Батьківські читання – дуже корисна і необхідна форма роботи. Батьківські читання дуже своєрідна форма роботи з батьками, що дає їм можливість не лише слухати лекції, а й самостійно вивчати літературу з проблематики. Така форма роботи допомагає батькам переглянути свої погляди на виховання, познайомитись з традиціями виховання дітей в інших родинах, по-іншому подивитись на свою дитину і власне ставлення до неї.
  Цікавою і досить новою формою роботи з батьками є поведення батьківських вечорів. Батьківські вечори чудово згуртовують батьківський колектив. Такі вечори проводяться в групі в присутності учнів, або без їх участі.
  Батьківські тренінги – досить ефективна, активна форма роботи з батьками, які усвідомлюють наявні проблеми батьків, прагнуть змінити стиль взаємодії з власною дитиною, зробити її більш відкритою та довірливою, розуміють необхідність набуття нових знань і вмінь з її виховання.
  Велике значення мають батьківські тренінги для батьків, що тільки-но почали набувати досвід у вихованні дитини, щоб тренінг мав позитивний результат, він повинен охопити п’ять-вісім занять. Зазвичай він проводиться психологом навчального закладу, або людиною, яка має право проводити тренінгові роботу. За результатами участі в тренінгу психолог проводить співбесіду з майстром в/н, класним керівником і дає рекомендації щодо організації взаємодії з кожним учнем та кожною сім'єю.
  Успішне виконання навчально-виробничих і виховних завдань вимагає від майстра чуйності і принциповості, високого рівня загальної і педагогічної культури, відмінних професійних умінь, любові до своєї спеціальності та до педагогічної праці, почуття нового, постійного вдосконалення професійної і педагогічної майстерності.
  Для практичного застосування у виховному процесі в навчальній групі ліцею рекомендуються такі методи вивчення колективу і особистості: психолого-педагогічне спостереження, бесіда, педагогічний експеримент, аналіз результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, письмові роботи-роздуми, висунення тези з доведенням, її правильності чи неспроможності, обговорення ситуацій, соціометричні методи тощо.
  Незалежно від того, якими методами проводиться вивчення, воно має відповідати науково обґрунтованим вимогам:
1) вивчення особистості і колективу повинно бути цілеспрямованим;
2) вивчення слід здійснювати систематично протягом року і всього періоду навчання, поступово накопичуючи матеріал за значний відрізок часу;
3) особистість слід вивчати в діяльності – навчально-виробничій, трудовій, суспільне корисній, громадській, а також у спілкуванні з однолітками, дорослими, батьками;
4) необхідно вивчати не окремі риси, а особистість у цілому;
5) вивчення особистості і колективу треба здійснювати комплексно;
6) при вивченні слід користуватися різними методами і прийомами;
7) вивчення має бути об'єктивним, неупередженим, з фіксуванням як позитивних, так і негативних рис особистості і колективу.
  Спостереження – найпоширеніший у практиці метод. Його застосовують під час проведення уроків, виробничого навчання, практики, суспільне корисної праці, відпочинку, виконання громадських обов'язків та доручень. При застосуванні методу учні не повинні помічати і відчувати, що за ними спостерігають. При цілеспрямованому спостереженні увага педагога зосереджується на певних явищах. Слід не просто констатувати факти, а виявляти причини явища, аналізувати їх, визначати шляхи і засоби ефективного впливу на учня чи колектив. Для запису в щоденник чи картку рекомендується така схема: дата спостереження, аналіз причин явища, що спостерігається, заходи впливу, результати, висновки. На мою думку, немає потреби заводити картку спостережень на одного і того самого учня окремо майстру і класному керівнику. Така картка може бути одна, а записи в ній роблять і класний керівник, і майстер. Бесіда як метод вивчення дає змогу виявити мотиви поведінки, інтереси, нахили учнів. Бесіду проводять з одним учнем (індивідуальна бесіда), кількома (групова), з групою (колективна), а також з викладачами, що працюють з даними учнями, батьками. Заздалегідь складають план бесіди, формулюють запитання. Групова або колективна бесіда може бути стандартизованою (всім ставляться однакові запитання) і нестандартизованою (містить обов'язкове коло запитань, які можуть ставитися в різному словесному оформленні). Запитання бувають прямі і непрямі. Залежно від мети і обставин бесіду проводять обидва педагоги разом чи один з них. Зауважу, що під час бесіди спочатку доцільно ставити запитання прості, зрозумілі, а потім складніші. Всі запитання мають бути лаконічними, конкретними і зрозумілими. Вони не повинні суперечити педагогічному такту і професійній етиці. Слід також врахувати, що під час бесіди різні обставини можуть викликати необ'єктивні відповіді. Аналіз результатів діяльності — навчальної, виробничої, трудової, громадської, естетичної, спортивної, письмових робіт-роздумів («Найщасливіший день у моєму житті», «Справжній друг», «Чи потрібне людині захоплення?», «Спробую на себе подивитись очима товариша», «Чи потрібно вчитись, коли й так маєш умілі руки?» та ін.), виготовлених саморобок, зібраних колекцій тощо. Такий аналіз дає змогу визначити практичні вміння учнів, спрямованість їх особистості, допомагає краще пізнати внутрішній світ підлітків. Результати аналізу фіксуються у щоденнику чи картці спостережень.
  Педагогічний експеримент: учня (учнів) спостерігають у спеціально організованій педагогом ситуації, в якій би виявилися характерні риси особистості. Перед проведенням експерименту важливо визначити його мету, зав­дання, обрати місце і час проведення, продумати систему спостереження. Наприклад, якщо ви хочете з'ясувати, як учень С. поводить себе з товаришами, чи розвинуте у нього почуття, колективізму, взаємодопомоги, то для цього можна під час участі в суспільне корисній праці, чергуванні групи по училищу (або в іншому виді-роботи) направити його на складну або не зовсім приємну ділянку роботи. Поведінка учня, якість виконаної ним роботи і взаємовідносини з однокурсниками під час її виконання дадуть педагогу необхідний матеріал для об'єктивних висновків. Метод узагальнення незалежних характеристик – обробка (аналіз та узагальнення) педагогом інформації, одержаної від інших викладачів, що працюють у даній навчальній групі, учнів групи, їхніх батьків, друзів, представників громадських організацій, членів трудового колективу базового підприємства та ін. Одержані дані зіставляються з власними. Якщо існують суперечливі судження, оцінки, то необхідно з'ясувати причини розходжень. Різновидом зазначеного методу є метод педагогічного консиліуму, який передбачає колективне обговорення результатів вивчення учнів на основі певної програми, оцінювання тих чи інших якостей особистості, виявлення причин можливих відхилень у формуванні особистості та відбір засобів подолання виявлених недоліків.
Анкетування (письмове опитування) застосовують у таких випадках: коли необхідно одержати певні фактичні дані; з'ясувати ставлення учнів до певного явища, події, проблеми; виявити їхні інтереси; одержати єдино можливі і короткі відповіді (так, ні). Анкети бувають відкриті (які містять лише запитання, а відповіді на них опитуваний має написати сам) і закриті (на кожне запитання пропонується кілька відповідей, одну з яких має вибрати опитуваний).
  При складанні анкет потрібно додержувати таких вимог:
  1) кожне запитання анкети повинне бути логічно за­вершеним, чітким за змістом;
  2) варіанти відповідей у закритій анкеті мають передбачати можливі відповіді опитуваного, їх не повинно бути менше, ніж можуть назвати учні;
  3) питання формулюються так, щоб вони були зрозумілими для всіх опитуваних;
  4) не потрібно ставити запитання, які містять підказку.
  Щоб визначити інтерес і ставлення учнів до громадської роботи, виконуваних доручень, можна запропонувати такі запитання:
  Чи задовольняє вас доручення, яке ви виконуєте? Якщо ні, то чому?
  Що примушує вас виконувати доручення?
  Яке доручення ви виконували б з бажанням?
  Чи хотіли б ви не виконувати ніяких доручень, не займатися громадською роботою?
  На початку навчального року напередодні планування виховної роботи в групі доцільно вивчити ставлення учнів до позаурочних заходів, які проводяться в групі.
  З цією метою учням пропонують такі запитання:
  Які заходи, проведені в групі в минулому році, вам найкраще запам'ятались?
  Які теми, цікаві на ваш погляд, пропонуєте включити до плану виховної роботи групи?
  Що ви пропонуєте проводити частіше: бесіди, диспути, екскурсії, ділові або рольові ігри, усні журнали, прес-конференції, «Клуби подорожей», «Що? Де? Коли?», конкурси тощо?
  Запропонуйте тему і форму проведення одного з них, який ви могли б розробити, організувати і. провести самі або разом з товаришами.
  Висування тези з доведенням її правильності чи неспроможності.
  Цей метод доцільно використовувати на виховних годинах під час проведення (або напередодні) бесіди, диспуту на певну тему. Наприклад, учні оцінюють тезу «Можна бути кваліфікованим робітником, майстром справи без загальної освіти» або «Можна бути хорошою людиною, лишаючись байдужим і лежнем». Висловлені учнями судження і їх обґрунтування дають змогу судити про розвинутість свідомості підлітків, їхніх життєвих установок, орієнтацій. Спираючись на них, майстер і класний керівник обирають педагогічне доцільні напрями і засоби виховної роботи в колективі. Обговорення ситуації – цей метод дозволяє вивчати ціннісні орієнтації учнів, їхні погляди, переконання, моральні критерії. Його застосовують на виховних годинах та інших позаурочних заходах. Для визначення моральної самооцінки учнів їм можна запропонувати дописати речення, наприклад:
  Понад усе я ціную в людині...
  Я поважаю своїх однолітків за те, що...
  Я не поважаю своїх однолітків тому, що...
  В собі я найбільше ціную...
  Мені здається, що мої товариші цінують мене за...
  Викладачі мене вважають...
  Мої батьки вбачають у мені...
  В собі я найбільше не приймаю...
  Моя головна життєва мета...
  Для досягнення цієї мети мені необхідно буде...
  Приймаючи будь-яке рішення, я керуюсь...
  У виховній роботі інженерно-педагогічні працівники застосовують також соціометричний метод, розроблений американським психологом Дж. Морено. Цей метод дозволяє вивчити міжособистісні стосунки, симпатії і антипатії в навчальній групі, виявити реальних лідерів. Його суть полягає в тому, що учням пропонують відповісти (письмово) на запитання, які виявляють симпатію чи антипатію до інших членів групи. Основа запитань — «З ким би ви хотіли?..» Як правило, пропонуються два напрями діяльності — спільна праця (навчальна, виробнича) та відпочинок, розваги.
  Методика педагогічного впливу на особистість учня ПТУ – це система засобів, використовувана для педагогічно доцільної організації його трудовий, навчальної, суспільно корисної діяльності і дозвілля.
  До основних методів педагогічного впливу відносяться:
1) Особистий приклад чи педагога позитивний приклад видатної особистості.
2) Методи переконання – впливають на свідомість почуття і волю з метою формування і закріплення позитивних моральних якостей і усунення негативних. До них відносяться: етичні бесіди, лекції, розповіді, доповіді, диспути і т.д.
3) Методи привчання і вправи – багаторазове повторення дій з метою утворення і закріплення позитивних навичок і звичок.
4) Заохочення й осуд: Заохочення —  схвалення, нагородження грамотою, преміювання, нагородження туристичною поїздкою, нагородження коштовним подарунком і т.д. Осуд – це засіб виховання, а не помсти чи приниження учня. Крайньою формою осуду є покарання.
  У процесі навчання в ПТУ, виробничої практики на підприємстві формуються нові потреби та мотиви поведінки учнів, підвищується рівень їх самосвідомості. Про­те цього може не статись, якщо моральна атмосфера в ліцеї не на належному рівні, а в організації праці на виробництві мають місце певні недоліки. В зв'язку з цим у багатьох учнів відбувається психологічна перебудова в негативному напрямі, адже і їхній попередній життєвий досвід не завжди буває позитивним. У цих учнів з’являються нервозність або, навпаки, сором’язливість, апатія та інертність. За сприятливих умов цікава навчальна та виробнича діяльність, добрі стосунки з ровесниками, педагогами й училищі та гуртожитку допомагають вихованцям швидше осмислити нові орієнтири в житті та поведінці, зай­няти активну життєву позицію. Завдання майстра на цьому етапі — підбадьорити учня, допомогти йому адаптуватися до нових умов життя, сприяти виявленню кращих людських якостей. Як це здійснити, який шлях обрати – кожний майстер повинен вирішувати сам, враховуючи власний досвід, особливості учнівської групи, кожного учня. Для досягнення визначеної мети йому потрібно об'єктивно оцінювати навчальну, виробничу та громадську діяльність учнів, їхні індивідуальні особливості. Характеризуючи учня, не можна спиратися на окремі негативні його риси або факти з життя. Водночас слід пам'ятати, що надмірна поблажливість може формувати у вихованців занижену самооцінку і думку про те, що до них нікому немає діла. Поверховість, необ'єктивність суджень педагогів заважає, знижує ефективність навчально-виховного процесу. Тому майстер повинен враховувати, що учні, починаючи навчання в ліцеї, критично оцінюють нові умови навчання, проживання, спілкування тощо. В них формується своє уявлення про життя, яке не завжди збігається з уявленням викладачів, класних керівників, майстрів, батьків, а тому досить часто вихованці помиляються і підсвідоме чекають від старших поради чи допомоги. Проте не можна забувати, що таку пораду чи допомогу учні приймають лише за умови доброзичливих стосунків з педагогами. Тільки тоді можливі відвертість, щирість і майстер зможе виявити ту позитивну основу, на якій посилюється ефективність виховного впливу. Це допомагає вихованцям осмислювати свої вчинки, можливості, нахили. Формування таких стосунків потребує від майстра терпіння, педагогічного такту і робить неприпустимими декларативність у роботі, тиск авторитетом.
Планування виховної роботи в навчальній групі — це осмислення процесу виховання, визначення його перспектив. Планування допомагає майстрові та класному керівникові спрямовувати свою педагогічну діяльність, визначати цілісну виховну систему, проектувати розвиток окремої особистості та учнівського колективу в цілому. Плануючи виховну роботу в навчальній групі, слід враховувати інтереси і потреби вихованців. Рекомендую таку орієнтовну схему вивчення особистості учня: Прізвище, ім'я, по батькові. Рік народження. Наявність батьків (мати, батько). Матеріальне становище сім'ї. Наявність здібностей до обраної професії. Чи дорожить справами учнівського колективу? Чому? Кругозір. Основні риси характеру. Як ставиться до товаришів і старших? Характер ініціативності (висока і постійна, несистематична, безініціативний). Чи користується авторитетом серед товаришів? Причини конфліктів з товаришами. Ставлення до побутової праці. Ставлення до громадської роботи. Які громадські доручення виконує? Як їх виконує? Інтерес до життя країни. Розвиток мови. Виконання вимог майстра виробничого навчання, класного ке­рівника, наставника учнівського колективу. Чим займається у вільний час? Участь у роботі громадських організацій та об'єднань за інте­ресами. Стан здоров'я. Визначити взаємини в учнівському колективі, його структуру (офіційну та неофіційну, неформальні угруповання). З цією метою можна використати анкету «Що ти знаєш про себе і своїх однолітків?», твір «Наша група». Анкета «Що ви знаєте про себе і своїх однолітків?»

1. Хто з ваших товаришів сумлінно ставиться до навчання? Чому?

2. Що, на вашу думку, знижує інтерес до навчання?

3. Хто виявляє старанність під час виробничої практики? Чому?

4. Ваші пропозиції щодо покращання організації виробничої практики.

5. Хто з товаришів охоче виконує громадські доручення? Чому?

6. Чому деякі учні без бажання виконують громадські дору­чення?

7. Хто вам подобається і з ким би ви хотіли жити в гуртожитку в одній кімнаті? Чому?

8. Які особистісні якості є причиною вашого небажання жити в одній кімнаті з тим чи іншим учнем?

 Твір Наша група Чи дружна наша група? (Так, ні, не дуже. Чому?) Чи задоволений ти ставленням товаришів до себе? (Так, ні, не дуже. Чому?) Як ти думаєш, тебе поважають у групі? Що тобі не подобається в поведінці товаришів, а що хотів би перейняти? Що б ти запропонував для того, щоб група була дружнішою і згуртованішою? Плануючи виховну роботу в навчальній групі, майстер і класний керівник враховують її особливості на кожному етапі навчання, а саме: на першому курсі юнаки та дівчата проходять соціально-психологічну та професійну адаптацію в умовах профтехучилища, ознайомлюються з підприємством-замовником, на другому – закріплюють основи професійної майстерності, збагачують досвід громадської роботи, на третьому – готуються до самостійної трудової діяльності. Оскільки планування виховної роботи є творчим процесом, неможливо рекомендувати єдину, назавжди визначену структуру плану. Це б стримувало розвиток ініціативи та педагогічний пошук вихователів.
  Головним у плані є його зміст, чітке визначення мети і завдань виховання, шляхів їх реалізації. Основними вимогами до плану виховної роботи є: відповідність запланованих творчих справ визначеним виховним завданням, рівневі розвитку учнівського колективу; конкретність плану; чітке визначення відповідальних осіб та строків виконання; врахування інтересів, нахилів, захоплень учнів, умов ліцею, підприємства-замовника; творче поєднання різних форм і методів виховної роботи тощо. Плануючи виховну роботу в навчальній групі, майстер, класний керівник повинні висувати перед учнями перспективу «завтрашньої радості» (А.С. Макаренко).

Педагогічна взаємодія майстра виробничого навчання і класного керівника


  Майстер в/н не повинен працювати один, успіх навчально-виховної роботи залежить від спільних зусиль всього інженерно-педагогічного колективу ліцею. Принципи трудової діяльності інженерно-педагогічного колективу складаються з спільної методики навчання і виховання; єдиних вимог до учнів; взаємодопомозі і взаємопозичанні кращих зразків досвіду.
  Психологічний клімат колективу визначає ідеально-моральна направленість і задоволення працею, єдність і згуртованість інженерно-педагогічних працівників, традиції і характер взаємовідновлень членів колективу.
  Майстри, викладачі і вихователі повинні дотримуватись єдиних принципів навчання і виховання. Особисті відношення майстрів, викладачів і вихователів повинні відповідати високим принципам моралі.
  Спільна робота майстрів та класних керівників з виховання учнів може здійснюватись ефективно лише за наявності між ними відносин взаємодії. Взаємодія майстра та класного керівника виникає і розвивається в процесі їх професійної педагогічної діяльності. Вона зумовлена їхнім соціальним статусом і соціальними ролями — об'єктивними, виробленими суспільством функціями, що повинні ними виконуватись у конкретній трудовій діяльності.
  Об'єднання зусиль майстра і класного керівника базується на координації і згуртованості їхніх дій, які виявляються: в узгодженості функціонально-рольових очікувань (уявлень про те, що саме і в якій послідовностіповинен виконувати кожен із двох керівниеів навчальної групи під час реалізації спільної виховної мети); формуванні єдиних педагогічних позицій і вимог до учнів, критеріїв виховної діяльності в навічальній групі; координації дій; рівноцінному розподілі відповідальності за успіхи і невдачі у виховній роботі тощо.
  Педагоги, які організовують виховну діяльність навчальної групи, мають діяти як колектив, як єдине ціле. Тут доречно пригадати слова Макаренка: “ Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об'єднані в колектив і колектив немає єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу...Колектив вихователів, об'єднаний спільною думкою, переконанням, допомогою один одному, вільний від зхаздрощів один до одного, вільний від індивідуальної і особистої погоні за любов'ю вихованців, - тільки такий колектив і може виховувати дітей”
  У багатьох професійних навчально-виховних закладах на класного керівника і майстра покладається однакова відповідальність за результати роботи навчальної групи. Практикуються спільні звіти обох педагогів на, щомісячному підведенні підсумків навчально-виховної роботи, взаємозаміна .на випадок відсутності одного з них. Вони спільно визначають мету і виховні завдання, єдині педагогічні вимоги до учнів, критерії виховної роботи. Обговорюються можливості і завдання кожного із них, визначаються ділянки роботи, за які кожен нестиме особисту відповідальність, а також ділянки спільної роботи і відповідальності. При цьому обов'язково враховують рівень педагогічної кваліфікації, досвід роботи,) особисті і ділові якості, бюджет часу майстра і викладача. Педагоги, які організовують виховну діяльність навчальної групи, мають діяти як колектив, як єдине ціле. Як же на практиці реалізуються принципи взаємодії? Звернімося до конкретного досвіду спільної виховної роботи класних керівників і майстрів. У їхній діяльності є певна система, що передбачає: спільний аналіз контингенту учнів групи; визначення мети, перспективних і актуальних завдань виховної роботи; обговорення своїх можливостей, визначення конкретних для кожного і спільних ділянок роботи; вибір засобів і методів виховної роботи; спільне проведення виховних заходів; колективний аналіз результатів виховної діяльності, досягнень та недоліків групи, взаємодопомога, взаємоповага. Відомо, що ефективність виховного процесу значною мірою залежить від того, чи добре педагоги знають своїх вихованців. Вони об'єднують свої зусилля вже на етапі прийому документів до ліцею, коли проводять бесіди з абітурієнтами і їхніми батьками. На початку навчального року проводять анкетування з метою вивчення не тільки статистичної інформації, а й уподобань учнів, їхніх потреб, інтересів та життєвих планів, ставлення до обраної професії тощо. Пізніше, коли між учнями складуться певні стосунки і почне формуватися структура групи, проводиться друге анкетування – соціометричне, яке допомагає визначити лідерів, організаторів первинного колективу, правильно розподілити громадські доручення, налагодити самоврядування. Зміст анкет розробляє класний керівник, а конкретну роботу з ними в учнівських групах проводять майстри, які більше спілкуються з підлітками. Аналізують анкету пе­дагоги разом. Вони обмінюються думками, власними спостереженнями, накреслюють конкретні заходи, складають проект плану виховної роботи. До речі, класний керівник веде необхідну документацію своєї навчальної групи, визначає тематику і зміст виховних годин, батьківських зборів; координує діяльність викладачів, що працюють з учнями групи; подає методичну допомогу активу, окремим учням тощо. Тобто викладач здійснює педагогічний вплив на процес виховання в навчальній групі, а майстри беруть на себе організаторські функції, наприклад організацію суспільне корисної праці, контроль за відвідуванням, харчуванням учнів, забезпечен­ня їх формою тощо. Між майстрами, викладачем і учнями складаються не тільки ділові, офіційні, а й товариські стосунки взаємодопомоги, доброзичливості, взаємоповаги, зацікавленості у спільних виховних результатах. Цікаво, що спочатку офіційне спілкування класного керівника і майстрів згодом також переростає у товариське спілкування. Такий тип взаємовідносин у мікроколективі педагогів, коли лідером (або провідним) у спрямуванні виховного процесу в навчальній групі є класний керівник, найбільш поширений в училищах. При встановленні типу взаємодії потрібно враховувати педагогічний досвід, кваліфікацію майстра і класного керівника, їхні ділові якості, інтелектуальний, рівень, психологічні особливості, індивідуальні можливості у виховній роботі з підлітками. Важливо керуватися не особистими амбіціями, не змагатися у тому, хто має більший вплив на учнів, а бажанням досягти виховної мети. Неодмінною умовою формування високого рівня взаємодії є взаємоповага, доброзичливість, взаємодопомога інженерно-педагогічних працівників, їхня любов до дітей, до обраної професії. Зазначимо, що в одному й тому самому ліцеї можливі різні варіанти взаємодії педагогів навчальної групи. Це цілком природно, і тут не потрібні інструкції про те, хто має бути лідером у виховному процесі.


Висновок


  Виховна робота майстра має спрямовуватися на розвиток в учнів свідомого ставлення до навчання, прагнення до підвищення рівня своїх знань, удосконалення навиків, оволодіння передовими методами праці. Важливою умовою ефективності виховних зусиль майстра є його особистий приклад, ділова кваліфікація, глибоке знання справи, моральні якості, сувора вимогливість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактовність, невимушеність поведінки. Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, знати їх інтереси, нахили і прагнення, здібності і звички, рівень знань і навичок, набутих раніше. Для практичного застосування у виховному процесі в навчальній групі училища рекомендуються такі методи вивчення колективу і особистості: психолого-педагогічне спостереження, бесіда, педагогічний експеримент, аналіз результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, письмові роботи-роздуми, висунення тези з доведенням її правильності чи неспроможності, обговорення ситуацій, соціометричні методи тощо. Важливим в виховній роботі є врахування принципів виховання та планування виховної роботи в навчальній групі. Планування допомагає майстрові та класному керівникові спрямовувати свою педагогічну діяльність, визначати цілісну виховну систему, проектувати розвиток окремої особистості та учнівського колективу в цілому. Спільна робота майстрів та класних керівників з виховання учнів може здійснюватись ефективно лише за наявності між ними відносин взаємодії.

 

 

Використана література:

1. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник / Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища школа, 1994. – 334 с.
2. Методы системного педагогического исследования /Под ред. Н.В. Кузьминой. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1980. – 176 с.
3. Методика воспитательной работы: Учеб пособие для студентов пед. ин-тов / Ю.П. Азаров, Л.М. Байтенова.и др.; Под ред. Л.И. Рувинского – М.: Просвещение, 1989. – С.76-108.
4. Методика воспитательной работы: Уч. пособие. В.М. Коротков и др. – М.: Просвещение, 1990. – 175 с.