ДНЗ "Здолбунівське ВПУЗТ" оголошує додатковий набір учнів на навчання до 1 жовтня 2017р.!

“Волинськими стежками з думами Тараса.”

5 жовтня 2015 - Адміністратор

 Літературна подорож:
“Волинськими стежками з думами Тараса.”

Ведуча: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Ім’я Шевченка... Без нього ми, українці, немислимі, як нація.
Бо в його житті, його творчості – наша душа, совість християнська, дух козацької звитяги, людська гідність.

Ведучий: Заходьте, братове,
Заходьте в світлицю, братове –
Ми ще у житті не збиралися разом ніколи.
Ударило в дзвони пророче Шевченкове слово,
Допоки вуста не поснули і душі іще не схололи.
Уся Україна зійшлася у світлій господі.
Плечем до плеча приступає весь рід наш великий.
Невже аби тільки воскові свічки запалити?
Заходьте, братове, заходьте в світлицю, братове !
Не поминки нині. Не поминки. Чуєте? Свято!
Нам вірить Шевченко. Нас кличе довірливе слово.
( Л. Пшенична.)

(Звучить звукозапис І. Франка про Т. Шевченко “Він був сином мужика...”)

Ведучий: В творчості Кобзаря є краплинка буття нашого волинського краю. Півтора століття тому побував геніальний Кобзар на нашій землі. Ці землі давно вже цікавили його і історією, і етнічною самобутністю, і багатьма традиціями народно – визвольних рухів. Він ходив збитими курними шляхами, обмитими потом і слізьми народу. Тут дзвеніло його палке слово. Тут народилися задуми багатьох його творів. І пам’ять історії зберегла його дорогий образ.

( Перегляд фільму “Той хто прорік націю.”)

Ведуча: Сьогодні ми зібралися з вами в цьому залі, щоб вшанувати пам’ять про Великого Сина України, велета духа, поборника правди та здійснити подорож волинськими дорогами Кобзаря, пройтися тими ж стежками й думами якими йшов він і тим ніби наблизити Шевченка до нас.

Ведучий: Погожої золотої осені 1846 року Тарасові випала мандрівка на Волинь та Поділля. Тоді, після затвердження Петербурзької академії мистецтв, він був вільним художником і працював в Україні. Вступив до новоствореної в Києві Археографічної комісії. Комісія займалася вивченням історичних документів, фольклору, дослідженням археографічних та архітектурних пам’яток. Саме від цієї комісії Шевченко отримав доручення здійснити подорож на захід України, відвідати ряд славних своєю старовиною міст Поділля і Волині, побувати в одному з найдавніших у слов’янському світі Почаївському монастирі. Метою його подорожі було збирання давніх рукописів, запис народних пісень, опис і замальовки пам’яток старовинної архітектури, курганів.

Ведуча: З Києва Шевченко спочатку виїхав на Поділля, а далі шлях його проліг до Житомира – центру Волинської губернії. Вирішивши необхідні службові справи в губернському місті, поет давнім волинським трактом продовжив мандрівку в західному напрямку. І шлях його вперше проліг через Рівненщину, а було це в другій декаді жовтня 1846 року.На той час Рівненщина входила до Волинського намісництва і була під владою Росії.

Ведучий: Перебування Шевченка на Поліссі розкриває нам і нову невідому сторінку Волинської Шевченкіани - це ікони, до яких поет – художник доторкнувся своїм чарівним мистецьким пензлем. Шанобливе ставлення до православної віри, повага до церков, ікон та особливе малювання їх, численні замальовки на релігійні теми – все відзеркалює його християнський світогляд, його віру в Бога. Бог був для Шевченка істиною, а істина – метою життя.

“Ми віруєм Твоїй силі
І слову живому:
Встане правда, встане воля
І тобі одному
Поклоняться всі язики
Во віки і віки.”

Ведуча: Багата Волинська земля різними церковними спорудами, не могла не звабити його своєю красою, а істино – християнська душа поета не могла бути байдужою до них. Так у церкві села Вербиці ( 4 км. Північніше Ковеля ) він відновив руки на образі Св. Миколая на якому від часу фарба стерлась. Ця ікона була стародавнього письма ( на той час їй було понад 200 літ) та славилась чудесами.
В селі Секунь реставрував “Образ Божої Матері за Престолом” візантійської роботи, добавивши від себе народні прекраси – корали. Є ще згадка про ікону Божої Матері з давньої каплиці села Туричани Володимирецького повіту”Надвірна ікона Діви Марії з Дитятком”,яка носила візантійсько – український характер. Нажаль знищена після II світової війни. Зробив зарисовки церков у Вербці, Ковелі, Секуні.
Чистота його почуттів, готовність до жертовних вчинків, розмах його помислів, сила його духу просто вражають.

Читець: Розковую оголені слова,
Впівголоса, уголос оглядають,
Щоб хтось би не продав мене, бува,
І я щоб безневинно нерозкаявсь.

Стривожений по батьківській землі
Іду – у серці з думою Тараса,
Розв’язую затягнуті вузли,
Нав’язані епохою і часом,

Але хода упевнена стає,
І музика троїста серце струнить.
Дивлюсь, а мій день у дзвони б’є,
І жде свойого слова із трибуни. ( Б. Столярчук. )

Ведуча: Одягнуті в пурпурово-золоті шати зустрічали поета села і містечка Рівненщини.Подорожній не міг не зупинитися у древньому Корці. Корець на той час був невеличким затишним містечком, у якому й понині збереглися руїни середньовіччя і решітки будівель та оборонних мурів замку князів Корецьких, в”їздна вежа, великі підвальні примі-щення.На той час руїни були чи не найприкметнішою особливістю Корця.
(Пейзаж м.Корця)

Ведучий: Наступний відрізок шляху привів мандрівника через поштові станції Вигоду та Головню до Острога. Уже на під”їзді увагу поета привернули величні, горді руїни колись могутнього гнізда князів Острозьких.Цей старовинний палац- укріплення князів Острозьких. Він височить над містом. Могутні міцні башти очима-бійницями,прикриті віями, по-старечому дивляться на світ. Скільки ж вони бачили на своєму віку?!І коли б могли розкрити вуста ,то,напевно повідали б людям не лише про битви з ордою татарською, а й про того, хто милував їх величчю. Древній Острог викликав у Шевченка почуття, подібні до тих,які він відчував день тому у Корці: старовин ні вежі, католицький костел 15 століття,Воскресенська церква та Троїцький монастир 16 століття.”Похмурими свідками минулого” пізніше назвав їх поет.Та найперше Острог цікавив Шевченка,як місто давньої української культури та книжності,місто козацької та гайдамацької слави, місто, в якому мужнів талант славних гетьманів України Северина Наливайка та
Петра Сагайдачного.
(Пейзаж м. Острога)

Ведуча: Від Острога через проміжні поштові станції Гульча та Варковичі пролягли Шевченкові версти до Дубна. У дорозі поет зупинявся також в Гульчі ( нині Здолбунівського р-ну)аби напитися води з джерела.Славнозвісне на всій Волині урочище Св”ятийМиколай з джерелами-близнятами в кам”яному гроті (печері) било з-під землі чистими джерелами.Вважалось,що ці джерела –не прості,а „громові”,вибиті божими блискавицями і ,отже,”цілющі”.Тому протягом століть біля них збиралося багато людей бажаючих отримати зцілення.Знаючи про це з розповідей друзів,Шевченко не міг цього обминути.Цілющою джерельною водою смакували повстанці Северина Наливайка, вгамовували спрагу й омивали нею свої рани козаки війська Богдана Хмельницького,якіповерталися з-під Берестечка.(Пейзаж джерела с.Гільча)


Читець: Волинь...Волинь...Невольниця і воля...
Осіння смута, картоплищ дими...
Здається,ще оберігає доля
Його межі людцями і людьми.
Ще зло не розповзлося циркулярне,
Ще слово- гіркувате і круте,
„До завтра”- ворон бенкендорфно каркне,
До Берестечка навіть проведе...
Такі ще будуть скрути і тривоги,
Така напруга і така напасть...
А поки що – джерельце край дороги
Напоїть і зневіритись не дасть.
(Л.Пшенична”Кобзар на Волині”)

Ведучий: Дубно було відоме поету не тільки з літописів та історичних творів.Замок-палац Острозьких,кілька старих монастирів і церков привернули увагу Шевченка.Пригадались розповіді М.Костомарова про місто, який свого часу теж побував тут ,винирнули з пам”яті сторінки відомої повісті М.Гоголя: саме тут стояв облогою Тарас Бульба із синами та всім козацьким табором.Полонило Дубно поета і своїми мальовничими пейзажами, річкою Іквою, згодом оспіваною Кобзарем в поемі „Варнак”.
(Пейзаж м. Дубно)

Ведуча: Після Дубна дорожній краєвид став урізноманітнюватися.З'явились на ньому віддалені гори, що ніби присувалися в міру наближення до Кременця.На півдорозі була поштова станція Верба- невеличке містечко на лівому березі Ікви.
У березні, тобто всього через півроку після відвідин села Кобзарем, вербівчани скаржились волинському губернаторові на те, що поміщики виснажують їх непосильною панщиною, навіть у неділю на св”яткові дні.
То ж нічого дивного в тому, що місцеве земство постійно підтримувало народних месників.А ще М. Костомаров відшукав поблизу Верби могилу найжахливішого гайдамака ще часів Хмельницького.Очевидно перекази та легенди зібрані в цьому містечку запали у пам”ять Кобзаря, а можливо, послугували при написанні творів.

Читець: Мій краю прекрасний, розкішний , багатий!
Хто тебе не мучив?Як би розказать
Про якого- небудь одного магната,
То перелякать саме пекло можна
А Данта старого,
Полупанком нашим можна здивувать
І все то те лихо, все кажуть од Бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну
Що вона зробила?За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?

(Звучить пісня „ По діброві вітер віє”)

Ведучий : Поле Берестецької битви.Поле звитяги, поле трагедії і крові героїв, поле слави мужнього українського народу.Священе поле печалі і віри наших предків у прийдешню свободу.
Не міг Кобзар не побувати на місті вічного спочинку героївБерестечка.Глибоко вражений, пройнятий біллю і сумом ходив він берегами річки Пляшівки.А свої переживання, що ятрили душу невигойною раною вилив у поетичні рядки:

-
Читець: Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
-Почорніло я од крові
За вольною волю
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили
Та ще й мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю....
І знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будуте орати, мене стиха та ,
Орючи долю проклинати.
( Пейзаж м.Пляшеви)

Ведуча: Т. Шевченко перебував на Волині порівняно недовго.Він завершував мандрівку на прикінці жовтня, „змірявши вздовж і впоперек Волинь і Поділля”. Спілкуючись з нашими краянами, Тарас Шевченко пізнав їх життя, настрої, звичаї.На жаль, здебільшого враження цих зустрічей були отруєні гіркотою: селяни терпіли жахливий кріпацький гніт.У дорожньому доробку, в якому поет робив зарисовки, зберігався лаконічний, але дуже промовистий запис: „ Всюди їздив- всюди плакав”
Та навіть за той короткий час талант поета збагатився новими враженнями.Шевченко зробив цікаві записи народної творчості: пісень, переказів, легенд.І як дорогоцінну реліквію беріг ”Тетрадку малороссийских песен, записанных мною от подолян до волынян».

Читець: Пророк. Месія.Все це буде потім.
А поки що – свічадо і свіча
Печалі присмерк в молодих очах
Передчуттям грядущої скорботи.

Ще вибір є.Достатньо лиш малярства,
Щоб скрасити життя своє земне,
І, може, й слава вам іще сяйне-
Продажна жриця блиску і фіглярства.

Але цей ранній сум- чи випадковий?
...У задзеркаллі висвітилась путь
Самотня і жаска – не обминуть
Бо біля вас уже стояло слово.
( Л.Рибенко „Автопортрет зі свічкою”)

Ведучий: Пройде рік-другий.Доля гірко пожартує з поетом.Він опиниться з царської милості на далекому аральському засланні, але мила серцю Україна не залишатиме його ніколи.

( Звучить пісня „Садок вишневий”)

Ведуча: ...Сліпі печерні каземати,
Немов могили у стіні.
А,там у рідній стороні-
Садок вишневий коло хати.
Садок вишневий – пекло й рай!
Якби на хвилечку єдину
Свою обняти Україну,
А там –хоч в яму поганяй...
(О.Богачук”Думи в казематі”)

Не раз і не два згадуватиме останнє побачення з Україною Шевченко.І снитимуться йому сиві мури дубенської фортеці дикий терн та мох на стінах замку, і монастирі,і козаки, які зі снів і спогадів перекочовують у вірші і поеми, щоб обезсмертити ім”я геніального Тараса, щоб розповісти всьому світові про наш народ, про його героїчну історію

Читець: А в нього були очі сині,
Неначе небо Вкраїни бездонне.
І від горя вони потемніли.
Мов від бурі дніпровська вода.

І печальную пісню приносив
Вітер з дальнього рідного дому.
Десь там спало за горами сонце,
Та ніколи не спала біда

Розгорявся вогонь гайдамацький
У душі поета кипучій-
І ненависть і гнів народу
Він у вірші свої виливав

І летіло бантарське те слово
На високі, дніпровськії кручі,
Де народ підіймавсь за свободу
Й червонів небокрай від заграв. ( Г. Чубай.)

Ведучий: Глибокі враження волинсько- подільської подорожі, роздуми над історичним минулим нашого краю перелилися у повість „Прогулянка із задоволенням і не без моралі.”

Твої думки, діла, заповіти,
Як вічне слово, як веснянкі квіти
Цвітуть,живуть і будуть вічно жити-
Твої думки, твої безсмертні діти.

(Звучить пісня „ Зоре моя вечірняя”)

Ведуча: Пристрасний голос Тараса Шевченка кличе митців на вершини духовних злетів. То ж нехай і вірші наших рівненських поетів вплетуться яскравими квітами у всенародній вінок шани великому Кобзареві.

Читець: Народе мій, що встав з колін
І сяєш іменем Тараса,
Я чую голос твій, як дзвін,
Що непідвладний волі часу

Він лине, лине в давнину,
Квітує сонечко, мов колос,
Я в ньому серцем спалахнув,
Щоби і мій почув ти голос,

В якому віра і любов,
Жива надія родоводу,
І наш всесильний вічний Бог,
Що дарував тобі свободу.
(С.Рачинець)

Ведучий: Вшановувати Шевченка та читати його твори треба завжди, сьогодні ж особливо.Задля пробудження, екзаменування і очищення совісті кожного сущого в Україні, задля глибшого усвідомлення відповідальності за зроблене і задумане.

Ведуча:Пророчі слова Великого Кобзаря зігрівають нам і нині душі, додають сил й освячують наш поступ у майбутнє- до ствердження процвітаючої держави.Сім”я ж украінська буде такою, якою її вміряв Тарас: дружньою, побожною, освіченою, здоровою.

 


Читець: Ми чуємо тебе,Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетані суцвіття
До ніг тобі, титане кладемо,
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.

Ведуча: Підійшла до завершення наша зустріч, своєрідна подорож волинськими дорогами Кобзаря. Ми щиро віримо, що творчий геній Кобзаря запалив у ваших серцях трепетний вогонь гордості за наший край, облагородив і оживив ваші душі.

В українській сім”ї
Славній, вольній, новій,
Ми тебе не забули, Тарасе!

(Пейзажі міст і сіл Рівненщини використані з фільму „Туристична Рівненщина”.)