Афганська війна – сумна сторінка нашої історії. Напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 31-ої річниці виведення військ з Республіки Афганістан, який відзначають 15 лютого, в гуртожитку ДНЗ «Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту» відбувся захід «Хронограф пам`яті «Біль Афганістану – на віки…», який провела викладач історії Нижник О. В.
Учасники заходу пригадали перебіг подій так званої «дружньої окупації», яка тривала майже 10 років. У складі радянських військ через Афган пройшло 160 тисяч українців. Десятки тисяч загинули чи пропали безвісти. У 80-х роках, попри замовчування, багато кому було ясно, що для українців та війна – чужа.
Про героїзм наших воїнів, ціну життя, дружби, єдності, військову відданість й братерство розповів учень групи № 5 Бечка Віталій зі слів свого дідуся Зубарука Петра Володимировича – учасника бойових дій в Афганістані. Учень неодноразово розмовляв зі своїм дідусем про ті страшні роки. "Не ми обирали цю війну", – стверджує наш військовий. Проте для них наказ є наказ. У ті часи все відбувалося під гаслами національно-визвольного обов’язку. Весь світ знав про війну, тоді як радянська пропагандистська преса називала це "національно-визвольною допомогою братському народу Афганістану". «Знаєте, хлопці, які йшли в Афганістан, як і я вірили в те, що ми робимо це для нашої країни,
– пригадав Петро Володимирович. Також учень розповів про страшні умови життя в Афганістані, про які важко згадувати тим, х то там був.
Учень групи №5 Олексієвець Святослав розповів поезію «Хто ж відповість?». Справді, хто ж відповість за наші втрати на чужій землі? На завершення заходу учасники переглянули фільм «Чужа та непотрібна війна: спогади учасників Афганської війни».
Героїв Афгану – радянських "воїнів інтернаціоналістів" – тепер називають "учасниками бойових дій на території інших держав". Щороку 15 лютого згадують товаришів, які не повернулись з чужої війни.
