Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною... У них забрали рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити любові, пам'яті, прагнення жити Батьківщиною.
«Нашого цвіту — по всьому світу»,— говорить народне прислів’я.
І це справді так. З різних причин і різними способами доля закидала українців далеко за межі рідного краю. Та закладена в генах любов до Батьківщини не зникала, будила почуття патріотизму, прагнення прислужитися народові своїм талановитим художнім словом.
Під час показового заняття з української літератури, яке провела викладач Поліщук Н.А., відбулася своєрідна спроба віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну, омріяну, виболілу, незвичну.
Метою уроку було розкрити значення творчості "Празької школи" українських поетів у розвитку національного літературного процесу, ознайомитись із доробком окремих авторів.
За допомогою мультимедійної презентації викладач пояснила, що «Празька школа» поетів в українській літературі — феномен, який не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов'язаний з процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації.
Учні ознайомилися з тематикою творів поетів пражан, їх художніми особливостями. Група учнів-дослідників зачитувала цікаві факти з біографії поетів.
Зазвичай поезію читають, відчувають серцем, уявляючи різноманітні образи та картини. Під час уроку усі мали можливість побачити декілька поезій поетів пражан, якими їх уявили автори візуально – асоціативних рядів.
В кінці заняття учням було запропоновано випробувати свої сили у написанні поезії. Спочатку на уроці просто дописати замість крапок слова у вірші О. Олеся, а вдома створити власний вірш.
Найкращим результатом уроку стало те, що учні усвідомили істину, що наша література — незалежно від того, де її творено: в Києві чи Харкові, у Львові чи Празі, в Торонто чи в Нью-Йорку, — це неоціненне надбання українського народу. Визначальними тут є не територіальні, а лише художні та історико - культурні критерії.
