Історія закладу

Перші відомості про розвиток освіти в Здолбунові належать до часів Російської імперії. Вони тісно пов’язані зі спорудженням 1873 року залізничних гілок Козятин–Брест та Козятин–Радзивилів (завершена 1874-го), що розгалужувалися на новоствореній станції «Здолбунів». При станції розмістилося депо для малого ремонту паротягів та вагонів, що вперше згадується в документах 1874 року.

 

Швидкими темпами зростала кількість мешканців залізничного селища, адже залізничне господарство вимагало кваліфікованих працівників відповідних спеціальностей, які, здебільшого, приїздили до Здолбунова зі своїми сім’ями. Саме тому 1877 року коштом Південно-Західної залізниці, що перебувала в державній власності Російської імперії, при станції Здолбунів відкрили однокласне залізничне училище за Положенням 1869 року, де, здебільшого, навчалися діти працівників залізниці. Після реорганізації 1905 року училище отримало назву «двокласне міське залізничне училище».

 

Згідно щорічного статистичного збірника «Памятная книжка Волынской губернии на 1908 год» (Житомир, 1907), де вперше згадується 2-класне міське залізничне училище м. Здолбуново, штатний розпис виглядав наступним чином: почесний наглядач – інженер шляхів сполучення Борис Матвійович Булашевич та штатний наглядач – надвірний радник Василь Олексійович Ільєшев.

 

Законовчителі: священики Іларій Семенович Подчашинський і Дмитрій Григорович Пекарський, ксьондз Йосиф Якович Ізбінський.

 

Викладачі: Іван Васильович Оболенський, Олександр Лук’янович Матусевич, Костянтин Дмитрович Амосов, Микола Іванович Іванов, колезький реєстратор Григорій Миколайович Гордовський, Олександр Володимирович Малевський, Максим Іванович Дьяченко, Костянтин Іванович Цеховський (1944 року працюватиме директором СШ №1 м. Здолбунова), Антоніна Петрівна Подчашинська, Надія Петрівна Мелешова, Марія Єлізарівна Столярова, Марія Дмитрівна Гасенкова, Антоніна Павлівна Парнаська, Анна Григорівна Мачина, Марія Василівна Герасимова, Марія Василівна Скрипинська, Надія Петрівна Гладковська, Клавдія Леонідівна Занаревська, Ольга Михайлівна Гальберг, Марія Петрівна Донченко.

 

Ще наприкінці ХІХ століття розпочалося будівництво нового навчального корпусу, що серед іншого, передбачав вісім класних кімнат для розширення залізничного училища. Приміщення з оригінальними колонами при вході не збереглося. Цей будинок зазнав руйнувань під час авіаційних бомбардувань в роки Другої світової війни. Його відбудували, але, зрештою, задля зведення нового, значно більшого корпусу, розібрали в 1960-х. Будинок розміщувався на сучасному подвір’ї залізничного ліцею по вулиці Ясній.

 

На 1910 рік училище займало п’ять кам’яних, покритих бляхою будинків, що перебували у власності Південно-Західної залізниці. При цьому лише один будинок (згаданий вище) спеціально збудований для училища як навчальний корпус. Інші будівлі – пристосовані до училищних потреб. З п’яти будівель, що займало училище, в двох розміщувалися дванадцять класних кімнат (8+4), канцелярія, дві вчительські кімнати та два гардероби, у третій – майстерня, в четвертій – гуртожиток, а в п’ятій – вісім учительських двокімнатних квартир із кухнями.

 

Відзначимо, що попри назву «2-класне училище», повний курс навчання тривав шість років. І-ІІІ відділення – підготовчі, IV i V відділення (основні – І і ІІ класи) та VI відділення – старша група, де можливість продовжувати навчання визначалася за результатами вступних екзаменів.

 

У власності училища перебувало 4480 квадратних саженів землі, де окрім вищезгаданих п’яти будівель розмістилися підсобні приміщення: чотири сараї, льох, два «лідника» і таке інше, а також фруктовий сад, квітник, палісадник і город.

 

Учні займалися в дві зміни. У кожній з груп щоденно шість днів на тиждень проводилося 3-5 уроків. У І і ІІ класах 1909/10 навчального року навчальних днів було 212, навчалися від 17 серпня 1909-го до 5 травня 1910-го. А далі – від 7 травня до 6 червня – екзамени. Підготовчі відділення навчалися до 16 травня.

 

Навчання в Здолбунівському 2-класному міському залізничному училищі було, здебільшого, платним. Зокрема, згідно «Статистичного огляду початкових училищ Російської імперії до одноденного перепису 18 січня 1911 року» за навчання платили 738 учнів з 810. Річна платня з одного учня, згідно цього ж документа, коливалася від 36 копійок до 23 рублів.

 

1910 року Здолбунівське 2-класному міське залізничне училище закінчили 57 випускників, з них 39 хлопців і 18 дівчат. На 1 січня 1910-го в училищі навчалися 806 учнів, з них 517 хлопців і 289 дівчат. Протягом 1910 календарного року в підготовче І-ше відділення (неграмотних) поступило 126 учнів (68 хлопців і 58 дівчат), а в старшу групу за екзаменом поступило 42 учні (37 хлопців і 5 дівчат).

 

На 18 січня 1911 року в вісімнадцяти групах і класах училища навчалося 810 учнів (501 хлопець і 309 дівчат). З них 680 – діти працівників Південно-Західної залізниці, а решта, здебільшого, родичі залізничних працівників. Училище обслуговувало доволі великий район. Щоденно на навчання потягами приїздили понад сто учнів. 31 учень (хлопці) мешкали гуртожитку училища, за що сплачували від чотирьох до восьми рублів на місяць. 1910 року на утримання гуртожитку витрачено 1997 рублів 97 копійок, з них 600 рублів надало Управління Південно-Західної залізниці. За виховання мешканців пансіону відповідали два наглядачі, а господарство вела економка. Харчування в гуртожитку не передбачалося.

 

На 1910/11 навчальний рік персонал училища нараховував 29 педагогічних працівників, з них 13 учителів-жінок. Зокрема, викладачів загальноосвітніх предметів (окрім законовчителів): 7 чоловіків і 12 жінок, а також п’ять викладачів спеціальних предметів: співів, ремесла, рукоділля, креслення й малювання, військового строю.

 

«Памятная книжка Волынской губернии на 1911 год» (Житомир, 1910) засвідчує стабільність викладацько-педагогічного складу в 2-класному училищі м. Здолбуново. 1911 року училище залишили Іван Васильович Оболенський і Марія Василівна Герасимова. Всі інші члени викладацько-педагогічного колективу, які працювали ще в 1907/08 навчальному році, продовжували свою освітню діяльність в училищі Здолбунова.

 

При цьому штат викладачів зростав, адже 1911 року викладацьку роботу в училищі розпочали Гліб Миколайович Залеський, Іван Михайлович Худобець, Костянтин Леонтійович Жуковський, Євгенія Іванівна Оболенська та титулярний радник Василь Федорович Карханін. 1912-го до викладацького складу училища долучилися Петро Сергійович Жижкевич, Василь Лук’янович Чернов, Павло Костянтинович Вербицький і Ольга Дмитрівна Реганова.

 

Опосередковано про потугу й рівень викладання в Здолбунівському 2-класному міському залізничному училищі свідчить бібліотека та її фонди. Додаток 5 до «Статистичного огляду початкових училищ Російської імперії до одноденного перепису 18 січня 1911 року» засвідчує, що вчительська бібліотека налічувала 1313 томів при 835 назвах на суму 1118 рублів 95 копійок. Зазначимо для порівняння, що подібні Київське та Ковельське 2-класні міські залізничні училища мали в своєму розпорядженні вчительські бібліотеки, відповідно, – у 780 томів при 334 назвах (604 рубля 25 копійок) і в 781 том при 733 назвах (693 рубля 46 копійок). Учнівська бібліотека Здолбунівського училища нараховувала 2426 томів при 1788 назвах (1125 р. 40 коп.), київського – 1559 томів при 712 назвах (380 р. 08 коп.) і ковельського – 970 томів при 957 назвах (481 рубль 32 копійки). Подібна ситуація склалася по наочних навчальних посібниках: Здолбунівське училище – 594 номери (1558 рублів), київське – 173 (1112) і ковельське – 262 (841). Окрім цього, в розпорядженні викладачів і учнів Здолбунівського 2-класного міського залізничного училища перебувало 60 настінних географічних карт, 319 картин, 106 одиниць природничої колекції…

 

Окрім, обов’язкових для курсу міського училища освітніх предметів, викладалися природознавство з фізикою. Для більш ефективного викладання при училищі створений і працює музей, матеріали якого поповнюються за рахунок кошторисних сум та різноманітних пожертв місцевого опікунства, викладачів і учнів. Екскурсії училища особливо сприяють музейним поповненням. Мистецтво (760 учнів) в основних класах викладає фаховий спеціаліст, а в підготовчих групах їх учительки.

 

Окрім малювання й креслення запроваджена ліпка з глини. Для поєднання технічних знань всім дівчатам викладається: 1) рукоділля: крій, шиття, зокрема білизни та суконь, в’язання й вишивка (270 учениць); 2) ремесло плетіння та ручна праця по дереву (51). Майстерні, окрім практичного застосування знань учнів, приносили користь училищу, обслуговуючи його потреби: переплетення книг з бібліотеки, ремонт меблів, заготівля вітрин, навчальної наочності для малювання з натури, гвинтівок для військової гімнастики. Також викладалися в училищі хорові та класні співи (755 учнів), німецька мова (124 учні, з них 80 хлопців і 44 дівчини), шведська й військова гімнастика (485).

 

З освітньо-виховною метою 1910 року в училищі проведено:

1. Літературні й науково-популярні читання з чарівним ліхтарем.

2. Літературно-музично-вокальний вечір.

3. Спектакль, в якому учні зіграли комедію Дениса Фонвізіна (1745-1792) «Недоросль».

4. Традиційно проводилося свято Різдвяної ялинки. Під час свята учні читали вірші, співав хор училища, грав учнівський балалаєчний оркестр. Діти танцювали під музику духового оркестру, а наприкінці цього святкового дійства отримали по торбинці солодощів. У зв’язку з багаточисельністю учнівського колективу в училищі проводилося три подібні ранки: для старшої, середньої та молодшої вікових груп.

5. Проведено одинадцятиденну екскурсію 35 учнів в супроводі 11 викладачів у Петербург, із зупинкою для оглядової екскурсії в місті Вільно. Програма перебування в столиці Російської імперії передбачала екскурсійні відвідини соборів, палаців, низки музеїв, зоологічний і ботанічний сади, Імператорську публічну бібліотеку, народний дім, слухали оперу французького композитора Жоржа Бізе (1838-1875) «Кармен», каталися пароплавом по р. Неві, відвідали з ознайомчою екскурсією Кронштадт. Екскурсанти побували також в Новому Петергофі, Царському Селі, Павловську. В Петергофі слухали Імператорський духовий оркестр, в Павловську – симфонічний оркестр графа Шереметьєва. Під час екскурсії пароплавом екскурсантам надавалася 50% знижка з тарифу, а по казенній Московсько-Віндаво-Рибінській залізниці – безкоштовний проїзд. Екскурсію організовано на кошти місцевого опікунства та учнів за підтримки з кошторисних коштів училища.

6. Проведено екскурсію 60 учениць старших груп у супроводі десяти викладачів у місто Кременець. Екскурсанти оглянули чудові гористі околиці міста, де добувають кам’яне вугілля, торф, знаходяться вапняні заводи. У місті побували на горі Бона, де збереглися руїни замку польських королів, оглянули комплекс будівель колишнього польського ліцею, де на початок ХХ століття розміщувалося жіноче єпархіальне училище, керівництво якого люб’язно пригостило учасників екскурсії чаєм.

7. Систематично влаштовувалися екскурсії та прогулянки окремих груп і класів у околиці Здолбунова. Під час однієї з таких екскурсій учні випускних класів оглянули древнє городище, де віднайшли знаряддя кам’яного віку та принесли їх до училищного музею.

 

25 березня в училищі влаштовано весняне свято птахів. Учні декламували й співали вірші на захист пернатого царства. Один із викладачів виступив з відповідною до теми свята промовою.

 

Місцеве опікунство зазвичай йшло на зустріч потребам училища: своєчасно клопотало про призначення нових викладачів, про збільшення оплати педагогічним працівникам, сприяло матеріальному забезпеченню екскурсійних поїздок, різдвяних ялинок і інших святкових училищних урочистостей, придбанню навчальних посібників, меблів, їх ремонту й таке інше.

 

Педагогічний колектив систематично збирався вечорами в училищі для обговорення заходів покращення навчально-виховного процесу, обговорювалися навчальні програми, нові методи викладання, складалися програми училищних свят і екскурсій, обговорювалися засоби кращого впливу на сумління учнів.

 

Серед недоліків училища зазначено: 1) на 18 груп є лише 12 класних кімнат. Тобто шість груп вимушено навчаються після обіда, що негативно впливає на моральний, розумовий і фізичний стан учнів; 2) відсутній актовий зал; 3) постійна нестача викладачів у основних класах; 4) у жіночому відділенні училища класні кімнати низькі та темні; відсутній рекреаційний зал.

 

На виконання Височайшої волі і за наказом міністра шляхів сполучення, в усіх залізничних училищах з 1910/11 навчального року запроваджено «первоначальное строевое обучение по типу военных упражнений».

 

Літні канікули 1910 року тривали від 6 червня до 16 серпня.

 

У 1913/14 навчальному році в 2-х класному міському залізничному училищі м. Здолбунова, при незмінному почесному наглядачеві училища інженерові шляхів сполучення Борису Матвійовичу Булашевичу та штатному наглядачев надвірному раднику Василю Олексійовичу Ільєшеву, працювало 26 викладачів. Зокрема, законовчителі священик Іларій Семенович Подчашинський і священик Свято-Катеринівської церкви Дмитрій Григорович Пекарський, а також: Олександр Лук’янович Матусевич, Костянтин Дмитрович Амосов, Микола Іванович Іванов, Григорій Миколайович Гордовський, Олександр Володимирович Малевський, Максим Іванович Дьяченко, Костянтин Іванович Цеховський, Антоніна Петрівна Подчашинська, Надія Петрівна Мелешова, Марія Єлізарівна Столярова, Марія Дмитрівна Гасенкова, Антоніна Павлівна Парнаська, Марія Петрівна Донченко, Ольга Михайлівна Гальберг, Марія Василівна Скрипчинська, Надія Петрівна Гладковська, Костянтин Леонтійович Жуковський, Клавдія Леонідівна Занаревська, титулярний радник Василь Федорович Карханін, Гліб Миколайович Залеський, Петро Сергійович Жижкевич, Афанасія Іуліанівна Данилевич, Павло Костянтинович Вербицький і Ольга Дмитрівна Реганова.

 

Влітку 1914 року розпочалася Велика війна, яку від другої половини 1940-х називають Першою світовою. Восени 1914 року російські війська розгромили австро-угорські війська та, розвинувши наступ, увійшли до Львова. Південно-Західний фронт перемістився в західному напрямку. Викладацький склад 2-х класного міського залізничного училища в містечку Здолбуново 1914/15 навчального року практично не змінився. Училище працювало згідно плану. Наскільки це можливо в умовах, коли населення переживає стан постійної надзвичайної емоційної напруги, коли країна перебуває в стані жорстокої кровопролитної війни, а поруч (через залізничний вузол Здолбуново) щоденно на захід проходять військові потяги з військовими частинами, технікою, спорядженням і продовольством. У зворотному ж напрямку – санітарні потяги та сумні звістки.

 

Стан фронту та подальший розвиток військових дій у 1915-1916 роках змусив до евакуації на схід значної частини викладацького персоналу та учнів. При цьому 2-х класне міське залізничне училище реорганізували в Здолбунівське жіноче вище початкове залізничне училище та Здолбунівське чоловіче вище початкове залізничне училище, а також Здолбунівське залізничне парафільне однокласне училище, що юридично розмістилися в Києві. Викладацький склад відповідно розділився. Ось як про це повідомляє «Памятная книжка Волынской губернии на 1917 год» (Житомир, 1916).

 

Здолбунівське жіноче вище початкове залізничне училище (м. Київ, Управління Південно-Західної залізниці). Виконуюча обов’язки завідуючої училищем – Надія Петрівна Гладковська (Київ, управління ПЗЗ). Законовчитель – священик Іларій Семенович Подчашинський (ст. Здолбуново). Учителі: Марія Петрівна Донченко (при Здолбунівському училищі), Клавдія Леонідівна Голлесен, Антоніна Павлівна Костецька, Ольга Михайлівна Гольберг (м. Таганрог, Дворцовий провулок, 69), колезький реєстратор Костянтин Дмитрович Амосов (при Здолбунівському училищі), колезький реєстратор Костянтин Леонтійович Жуковський.

 

Здолбунівське чоловіче залізничне вище початкове училище (м. Київ). Почесний опікун училища – Борис Матвійович Булашевич (ст. Здолбуново). Інспектор – надвірний радник Василь Олексійович Ільєшов (м. Київ, Управління ПЗЗ). Законовчитель: протоієрей Дмитрій Григорович Пекарський. Викладачі: О. Л. Матусевич (ст. Одеса, залізничне училище), К. Л. Жуковський (Київ, залізничне училище), колезький реєстратор К. І. Цеховський, К. Д. Амосов, О. М. Гальберг і К. Є. Тяшин.

 

Йшов час… Училище продовжувало свою роботу і у 20-30-х роках, про що є свідчення у документах Свято-Катеринівської церкви м.Здолбунів, першим і дуже авторитетним настоятелем якої і законовчителем училища був протоієрей Дмитрій Пекарський.

 

1944 рік… Війна. Після звільнення західних областей України від фашистських загарбників, необхідно було відбудувати народне господарство, забезпечувати перевезення різних вантажів і військової техніки для фронту. З цих причин дуже виросло значення залізничного транспорту. А для його надійної роботи необхідні були робітничі кадри. Для їх підготовки у травні 1944 року було відновлено залізничне училище №1 в місті Здолбунові. Залізничне училище №1 (ЖУ) станції Здолбунів Ковельської залізниці, так воно називалося, було відновлено 14 травня 1944 року. Директором училища на підставі наказу Ровенського обласного управління трудових резервів було призначено Грачова Петра Яковича.

 

Відразу почали працювати над створенням навчальної бази. По різному формувався учнівський контингент, а саме: одні приходили добровільно, інші – отримували повістку у ФНЗ, а половина учнів була доставлена з безпритульних дитячих розподільників. 6 липня 1944 року директором училища було призначено Піскового Івана Миколайовича. Навчальний рік почався із запізненням, тому що необхідно було своїми силами проробити важку роботу по підготовці навчальних класів, майстерень, гуртожитку, їдальні. Під училище були виділені будинки в різних кінцях міста. Навчальний корпус по вулиці Фабричній (сьогодні це гаражі міліції), майстерні – по вулиці Осипенка і Короткій, їдальня знаходилась на вулиці Першого Травня (сьогодні це вулиця Княгині Ольги), а гуртожиток – по вулиці Ясній. У перші післявоєнні роки контингент був невеликий, навчально-матеріальна база потребувала розширення. З року в рік зростала потреба в робітничих кадрах для робітничого транспорту і разом з тим збільшувалась кількість учнів училища (якщо у 1944 році нараховувалось 200 учнів, то у 1980 – 1115 учнів), розширювалась його матеріальна база. За невеликий проміжок часу училище відчутно зросло: побудовано навчальний корпус №1 (1961р.) та №2 (1966р.), гуртожиток (1976р.), у яких розміщені та обладнані навчальні кабінети, спортивна зала, слюсарні майстерні, бібліотека, актова зала, учнівська їдальня, медпункт, кабінет зубного лікаря. Збільшилося число спеціальностей у яких велася підготовка молодої робітничої зміни. Училище розпочало навчання з 11 професій. Налагодились тісні зв’язки з базовими підприємствами, розроблялись конкретні заходи х навчання та виховання молоді.

 

Помічників машиніста локомотива направляли на роботу у Здолбунівське та Ковельське депо; слюсарів з ремонту залізничних вагонів у депо станцій Здолбунів, Ковель, Львів; бригадирів з ремонту залізничних колій у Рівненську, Сарненську, Львівську дистанції колій; провідників пасажирських вагонів – в Ковельське та Львівське пасажирське депо. За період існування училище дало путівку в життя близько 17 тис. юнакам та дівчатам. Вони працюють на 32 залізницях СНД. З них понад 200 чоловік держава відзначила своїми нагородами. Фундамент успішної роботи, вимогливості, дисциплінованості заклали учасники Великої Вітчизняної війни, які стали першими учнями і випускниками. Межиєвський Михайло Прокопович нагороджений орденом «Леніна»; Шибалов Юрій Олександрович – «За оборону Ленінграда»; Говенко Павло Степанович – «За відвагу»; Калмиков Володимир Олександрович – Орденом «Трудового Червоного прапора».

 

Окремою сторінкою в історії училища вписано участь випускників у війні в Афганістані. Відважні юнаки Дзюбик Микола Миколайович та Ковальчук Андрій Андрійович були нагороджені медалями «За відвагу». Бродський Петро Миколайович нагороджений орденом Червоного Прапора (посмертно). Протягом років мінялися назви училища ЖУ №1 (1944р), ПТУ №4 (1961р), ПТУ №16 (1969р), ПТУ №2 (1970р), СПТУ №2 (1985р), Здолбунівський професійний ліцей залізничного транспорту (2002р.). Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 23.12.2013 року за №1819 ліцей реорганізовано в державний навчальний заклад "Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту". За це й час створювалася та змінювалася матеріально-технічна база, де накопичувалось все краще для розвитку майбутнього ліцею. Цьому сприяли досвідчені керівники: Грачов П.Я., Пісковий І.М., Єланський М.Г., Сасько-Комзол П.І., Шевченко І.Ф., Самусенко А.М., Лесько В.І., Плюссер В.В., та теперішній директор Шевчук Р.І., який з честю, натхненням, творчою наснагою, професіоналізмом, людяністю продовжує нелегку справу своїх попередників.