Мабуть, кожен із нас, хоча б раз у житті, під впливом якогось невгамованого пориву брав до рук чи то олівець, чи то ручку і на клаптику паперу записував усі ті метушливі думки, які народжувалися саме в ту хвилину. А потім, ці сердешні роздуми, у більшості своїй, так і залишалися на мовчазних сторінках паперового життя. Так все ж у декого із нас ці думки на папері настільки виразні, що ними не гріх і поділитися. Адже у слові і любов, і надія, і туга, і відчай. У слові - увесь світ.
Уже багато століть це мистецтво слова називають поезією. І як пише Ліна Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Одні з нас захоплюються поезією, інші вважають марнотратством, та байдужих до неї немає.
Саме нестримна жага до поетичного слова зібрала цього разу здобувачів освіти ДНЗ «Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту». В етнографічному музеї «Українська світлиця» відбувся літературний вечір поезії. Озвучені рядки знайшли свого слухача здебільшого вперше. Серед декламаторів викладачі-філологи Ірина Суздальцева та Наталія Поліщук та учениці-перукарі Ксенія Яцик та Маргарита Супильняк.
Насправді, такі творчі зустрічі напрочуд корисні і для тих, хто робить перші кроки у поетичному мистецтві, і для тих, хто вже впевнено стоїть на творчих «ногах» поезії. Головне – це впевненість у собі, у своїх силах. Упевненість у тому, що творчий розвиток, зокрема поетичний, незалежно від того, як він буде сприйнятий оточенням, має місце у житті кожного. Не треба соромитися, можливо, інколи нескладних рим, невлучних епітетів, браку доречних слів. Треба завжди йти далі, творити…писати…мріяти…
