Підтримай ближнього!

В теперішніх умовах війни світ стоїть перед вибором: добро чи зло, правда чи неправда, любов чи ненависть? Таких порівнянь можна навести безліч. Скільки людей – стільки й думок, і кожна думка важлива та особлива…

Науково-технічний прогрес мав допомогти людині, звільнити її від тяжкої фізичної праці, надати можливість більше часу проводити для власного саморозвитку. Так і сталося, але нажаль зайнятість людей не зменшилась, обов’язків стало більше, вільного часу все менше. Люди поступово забувають про основну істину людського буття – любов та милосердя.

Як важко у коловороті повсякденних справ знайти час для «свого ближнього», який від тебе так далеко. Зараз піде мова про незнайомих ближніх, таких самих людей, які трудились на ниві свого молодого життя, які раділи та сумували, планували і діяли, але які нині знаходяться на «фінішній прямій». Це жителі геріатричних пансіонатів та будинків для людей похилого віку.

Їхня праця не забута, їхній досвід у нашому сьогоденні!

Кожного року на міжнародному рівні 1 жовтня відзначається День людини похилого віку. Щоб вшанувати таких людей, подарувати їм частинку себе, розважити та потішити хоч добрим словом; щоб показати молоді, якою може бути старість, навчити поважати кожного, прищепити ще з дитячих років ту «ниточку» доброти та людяності ми вирішили відвідати з групою №1 («Чергові стрілочного поста. Оператор поста централізації») Здолбунівський геріатричний пансіонат. На сьогоднішній день він вміщає більше 200 постійних жителів та ще близько 50 внутрішньо-переміщених осіб. Тільки потрапивши на територію відчуваєш, що там панує лад, затишок та спокій. Там час йде повільніше, не так як у нас з вами, не в метушні і буденності, а у тихому спокої, сивочолій мудрості. Наш прихід «розворушив» мешканців пансіонату, вони охоче з нами спілкувалися, запрошували у гості, на спільні майстер-класи. Війна вибила всіх із повсякденного ритму, там більше не співають пісень, які так звеселяли душу…А душа хоче співати, хоче славити тими піснями Всевишнього. Тому і чекають нас ще у гості з концертом та співами.

Здобувачі освіти від щирого серця підготували маленькі подарунки: солодощі, книги, газети, кросворди, нитки для в’язання, адже жінки-трудівниці в’яжуть для воїнів ЗСУ теплі шкарпетки, і теплі вони не лише від ниток, а й від їхньої любові, турботи, переживань, святих молитов.

Ми бажали перемоги, миру та доброго здоров’я кожному жителю пансіонату. Дякували керівництву та працівникам за їхню нелегку працю.

На закінчення хотілося б кожному побажати душевного спокою, миру в душі та любові, про яку писав святий апостол Павло, такої любові щоб «довготерпила, милосердствувала, не заздрила, не величалася, не шукала свого, не думала лихого, не раділа з неправди, щоб усе терпіла та ніколи не переставала бути».